Щоб зрозуміти, чому майже кожен старшокласник сьогодні має хоча б одного репетитора, треба відмотати час назад.
У 90-х освіта в Україні переживала кризу: непередбачувані програми, мінімальна зарплата педагогів, відсутність нових підручників. Репетиторство тоді було радше виживанням викладачів та пошуком підробітку, ніж професією.
У 2008, коли ЗНО стало обов’язковим тестуванням усіх випускників, феномен репетиторства отримав свою точку неповернення. Відтепер результат вступу визначав тест, а не можливі зв’язки, тому батьки шукали тих, хто пояснить, як працюють формати, завдання їхнім дітям.
Репетиторство перестає бути кулуарним і перетворюється на послугу з високим попитом.
Вже у 2008 зʼявляються перші курси, марафони, онлайн-школи. Репетитор — це вже не «сусідка-вчителька», а фахівець із програмою, власними навчальними матеріалами, підходом та навіть маркетингом.
У 2020-х пандемія й війна остаточно зруйнували стабільні графіки шкіл. Діти переїжджають, школи не працюють або працюють частково, а репетитори переходять в онлайн і стають найнадійнішим способом не «втратити рік» і вступити в гідний ЗВО.
Зараз, ми фактично маємо подвійну освіту: шкільну та репетиторську, що функціонують паралельно — Оля Мирончук (експертка з НМТ)
Кого, за що й за скільки навчають репетитори?
Я вирішила дізнатися скільки дітей користуються репетиторами.
За моїм опитуванням:
- 70–80% старшокласників (9–11 класи)
- 35–40% учнів середньої школи (5–8 класи)
- 10–15% молодших школярів
Фактично в кожному класі середньої школи є щонайменше половина дітей, які займаються з репетитором (особливо в обласних центрах) .
Чи конкурує репетиторство зі школою, або історія однієї родини
У 2025 році репетиторство остаточно перестало бути додатковим навчанням або «планом Б» для школярів. Те, що ще десять років тому вважалося тимчасовим підсиленням, підчищанням хвостів чи способом розібратись із найскладнішими темами перед ЗНО/НМТ, сьогодні стало структурованою, стійкою, прогнозованою частиною освітньої системи.
Я взяла коментарі чотирьох людей, пов’язаних між собою: вчительки математики 11 класу Олени Миколаївни, 11-класника Марка, його матері Ірини та репетитора з математики Андрія.
Репетитор — це вже не розкіш, не добровільне підсилення результату. Це фахівець, на якого перенеслася частина функцій, з якими сучасна школа не завжди має змогу впоратись.
«Я працюю в школі понад двадцять років. Раніше репетиторів брали одиниці — або найслабші учні, або ті, хто вступав у найконкурентніші вузи. А тепер майже в кожному класі половина дітей має репетиторів. І це не тому, що вчителі стали гіршими. Ні. Просто вимоги змінилися, темп змінився, діти змінилися. І я фізично не можу приділити кожному стільки часу, скільки він потребує» — Олена Миколаївна (шкільна вчителька математики)
Причин для цього багато. Освітні програми ускладнюються: у них більше інтегрованих тем, міжпредметних зв’язків, абстракцій. Темп подачі зростає, а навантаження на вчителя — теж. У класах усе ті ж 25–35 дітей, але світ навколо змінився кардинально.
Сучасний підліток живе в інформаційному потоці: TikTok, YouTube, короткі формати, кліпове мислення, швидкі зміни контексту. Знання без правильного структурування губляться швидше, ніж отримуються.
На цьому тлі репетиторство перестає бути просто допомогою. Воно відповідає на потребу мати індивідуальну, адресну, гнучку підтримку, яка дає швидкий прогрес і знімає тривожність.
«У школі я інколи навіть не встигаю зрозуміти, коли тема почалась і коли закінчилась. У репетитора все інакше: там можна перепитати, там не сміються, що ти не встиг. І якщо я виходжу з уроку нічого не зрозумівши, то після заняття з репетитором у мене реально є відчуття впевненості у своїх знаннях» — Марк (учень 11-класу)
Сьогодні поруч існують два світи:
1) Формальна освіта
Вона дає рамку, соціалізацію, систематичність, атмосферу. Вона — фундамент, без якого важко побудувати стійкі знання.
2) Репетиторська освіта
Вона дає персональність, адаптивність, індивідуальний темп, пояснення, структурування хаосу, додаткову практику та контроль. Репетитор виконує те, чого від нього чекають учні та батьки, а саме рухається у комфортному темпі, зупиняється там, де виникли прогалини, пришвидшується там, де учень сильніший, створює відчуття безпеки та ясності. Саме тому навіть сильні учні займаються з репетитором не через незнання, а через потребу в системності.
«Моя робота — не просто пояснити тему. Я аналізую, де учень застряг… У логіці, у страху помилитися, у відсутності бази чи у пропущених класах? Школа дає знання широко, я ж даю точково. Ми не конкуренти, ми дві частини одного пазла, але поки система це ще не усвідомила» — Андрій (репетитор Марка)
У сучасних умовах — дистанційні формати, змішані уроки, повітряні тривоги, різний рівень шкіл — саме репетиторство стало найбільш передбачуваним способом підготовки до НМТ та ДПА. Бо у репетитора немає незапланованих нарад, замін, контрольних, конкретного розкладу, потреби вкластися у програму. Натомість, є чітка структура, стабільний графік і персональний фокус.
«Ми з сином переїхали двічі через війну. У школах програма різна, рівень різний, вчителі змінюються. Репетитор — це єдине стабільне, що в нього є у навчанні. Мені не потрібно вгадувати: “буде урок, не буде, що вони там встигли?”. Я бачу, що дитина рухається вперед. Для мене це безцінно» — Ірина (мати Марка)
Школа фізично не може врахувати всі нюанси такі як, темперамент, швидкість мислення, попередні прогалини, мотивацію, стиль сприйняття інформації тощо. У класі тридцять дітей — і кожен з іншим набором характеристик. Репетитор же може вибудувати індивідуальний маршрут, бо комусь треба базу, комусь практику, комусь пояснення на життєвих прикладах, комусь — більше логіки та системи.
«Я бачу, що Марко сильний у логічних завданнях, але губиться в граматиці. Але я не можу присвятити йому пів уроку. А от репетитор може. Я не сприймаю це як загрозу — це допомога. Але система має дозволити нам співпрацювати, а не робити вигляд, що один із нас зайвий» — Олена Миколаївна (шкільна вчителька математики)
У багатьох сімей репетитор — це не привілей, а можливість «вирівняти» життя дитини, бо хтось пропустив пів року через переїзди, хтось мав дистанційне навчання без належного зворотного зв’язку, а хтось просто втратив мотивацію до навчання.
«Коли ми переїхали, у мене були прогалини з алгебри. У класі на мене трохи тиснули — всі давно це знали, а я ні. А з репетитором було спокійно: почали з нуля, без нервів. Через місяць я вперше отримав 10» — Марк (учень 11-класу)
Як зробити так, щоб школа й репетиторство не конкурували, а доповнювали одне одного?
Школа й репетиторство не мають бути конкурентами — вони виконують різні, але взаємодоповнювальні функції в навчанні. Школа дає базову програму, широке коло предметів, соціальне середовище та системність. Репетиторство ж дозволяє фокусуватися на індивідуальних прогалинах, темпі й стилі навчання конкретного учня. Саме поєднання цих двох форматів створює найефективнішу траєкторію підготовки.
Ключ до гармонії — чітке розуміння ролей. Школа забезпечує фундамент: теорію, структуру, регулярність і обов’язковість опанування матеріалу. Репетитор не замінює цей фундамент, а підсилює його: пояснює складні теми іншими словами, закриває прогалини, дає більше практики та готує до конкретних форматів контрольних чи іспитів.
Ще один важливий аспект — комунікація. Якщо вчитель і репетитор знають про слабкі місця учня, вони можуть розподілити навантаження та не дублювати однакові теми. Учень у такій системі не перевтомлюється й отримує більше користі від кожного заняття. А коли навчання узгоджене, результат росте швидше й стабільніше.
Також варто враховувати мотивацію. Школа створює загальну атмосферу навчання, соціальну конкуренцію й дисципліну. Репетитор, натомість, може підібрати стиль, приклади та підхід під конкретну людину, що робить процес більш комфортним і продуктивним. У результаті учень не просто “вчить матеріал”, а починає розуміти його глибше.
У сучасному світі і школа, і репетиторство — це не взаємозаміна, а частини однієї системи. Одна дає масштаб, інша — точність. І коли ці формати працюють разом, учень отримує найбільш збалансований, ефективний і стійкий шлях до успіху в навчанні та на іспитах.
«Я мрію про систему, де вчитель і я можемо обмінюватися спостереженнями про дитину. Це не означає “контролювати” учня — це означає підсилювати його. Але зараз це скоріше виключення, ніж норма» — Андрій (репетитор Марка)
Як зменшити залежність сімей від додаткового фінансового тягаря?
Зменшення залежності сімей від додаткового фінансового тягаря починається з прозорої та якісної шкільної освіти. Коли базова система працює ефективно, потреба у додаткових витратах на репетиторів, гуртки чи позашкільні заняття зменшується. Тому перший крок — посилення ролі школи: підготовка вчителів, оновлені програми, доступ до сучасних матеріалів і технологій.
Другий важливий аспект — створення безкоштовних або доступних освітніх ресурсів. Онлайн-курси, відкриті симулятори, бібліотеки конспектів і відеоуроків допомагають учням закривати прогалини без значних витрат. Чим більше якісного безкоштовного контенту — тим меншою стає потреба звертатися до приватних послуг.
Третій шлях — розвиток групових форматів навчання. Групові заняття, шкільні клуби чи факультативи дозволяють отримувати майже той самий рівень підтримки, що й індивідуальні уроки, але в рази дешевше. До того ж групова динаміка часто підсилює мотивацію та конкурентність, що робить навчання ефективнішим.
Важливо також оптимізувати фінансове планування всередині сімей. Прозорий бюджет, розуміння реальних потреб дитини та відмова від зайвих «модних» підписок чи послуг допомагають зменшити перевантаження. Часто батьки інвестують у десятки курсів, замість того щоб обрати 1–2 справді потрібні.
П’ятим кроком є підтримка з боку держави та громадських організацій. Стипендії, гранти, соціальні програми, безкоштовні гуртки та муніципальні ініціативи можуть значно полегшити витрати батьків. Коли такі програми працюють, діти отримують більше можливостей незалежно від рівня доходу сім’ї.
Не менш важливою є співпраця між школами та приватними освітніми платформами. Якщо вони об’єднують ресурси, створюють партнерські програми чи спільні проєкти, сім’ї отримують доступ до якісних освітніх інструментів за нижчими цінами або навіть безкоштовно.
Зрештою, найефективніший спосіб зменшити фінансовий тягар — зробити освіту гнучкою та доступною. Коли дитина може навчатися в темпі, який їй підходить, отримувати підтримку в школі та користуватися зрозумілими ресурсами, родина витрачає менше часу, нервів і грошей. Така система формує не тільки економію, а й здоровіші, стабільніші освітні траєкторії.
Освітнє майбутнє, якого ми прагнемо
Освітнє майбутнє, якого ми прагнемо, — це система, у центрі якої стоїть дитина з її можливостями, інтересами та власним темпом навчання. Сучасний світ змінюється швидко, і школа має бути не інструментом контролю, а середовищем розвитку. Учні повинні мати право на індивідуальність і свободу в тому, як вони пізнають світ, а не підлаштовуватися під шаблони.
У такому майбутньому навчання стає персоналізованим. Технології дозволяють будувати освітні маршрути точно під потреби кожного: один учень потребує більше практики, інший — глибшого аналізу, третій — творчих завдань для самовираження. Адаптивні системи, інтелектуальні помічники та сучасні платформи створюють досвід, коли знання подаються не «для всіх», а саме «для тебе».
Водночас школа зберігає свою основну роль — формувати соціальність, співпрацю та критичне мислення. Наша мрія — це школи, де атмосфера не пригнічує, а мотивує. Де оцінювання — не покарання, а інструмент зростання. Де вчитель — наставник і партнер, а не контролер. Де учні вчаться чути один одного, працювати в командах і будувати здорові стосунки.
Освітнє майбутнє, на яке ми сподіваємось, також передбачає рівність можливостей. Місце проживання, статус родини чи рівень доходу не повинні визначати якість освіти. Кожна дитина має отримувати доступ до сучасних матеріалів, технологій та вмотивованих професіоналів. Це не утопія — це питання пріоритетів та інвестицій держави.
У такій системі важливо зменшити фінансовий тиск на сім’ї. Доступні факультативи, групові заняття, партнерства між школами й платформами, муніципальні гуртки та гранти мають стати нормою. Сім’ї не повинні жити в постійному стресі, думаючи, що якісна освіта — це привілей, а не право.
Майбутнє освіти — це поєднання формального й неформального навчання. Школа дає структуру, а позашкільні активності — глибину та практику. Репетиторство, курси, проєкти, волонтерство, творчі студії та спортивні секції стають частиною одного великого освітнього простору, де учень сам обирає, як формувати власний досвід.
Технології відіграють у цьому процесі ключову роль. Але вони не замінюють людину — вони допомагають. Вони дають швидкий доступ до інформації, розширюють можливості вчителя, економлять час і відкривають шлях до нових форматів: від інтерактивних імітацій до освітніх ігор і VR-класів. Майбутнє — не в “цифрі замість школи”, а в симбіозі, який робить навчання гнучким і живим.
Окрема цінність цього майбутнього — розвиток емоційного інтелекту. У школі майбутнього вчать не лише формули, а й уміння керувати стресом, будувати стосунки, розуміти себе та підтримувати інших. Адже успішність у житті залежить не лише від НМТ чи диплома, а від зрілості, безпеки та психологічної стійкості.
Важливим елементом є підтримка вчителя. Ми прагнемо освіти, де педагоги мають достойні умови праці, ресурси та можливість саморозвитку. Де вчитель не вигорає, а зростає разом із учнями. Де професія вчителя — престижна, цінна і суспільно важлива.
Аксінья Пригеба