Стендап, який до повномасштабної війни був радше нішевою субкультурою барних сцен в контексті розвитку його української складової, раптом став інструментом виживання. Сміх перестав бути просто розвагою: він трансформувався, перетворився у спосіб відчути себе у безпеці, повернути контроль над реальністю, що досить сувора та трагічна. Проте без гумору буденність була б набагато складнішою.
У матеріалах про український стендап 2022–2023 років часто згадується одна і та сама думка: сміх став терапією швидше, ніж психологи встигли підібрати слова. Коміки почали жартувати про те, що болить, — про сирени, тривоги, втрати, евакуації, волонтерство. Сміх знову перетворився на щось колективне, очищувальне, необхідне, майже рефлекторне.
Перші виступи після 24 лютого виглядали інакше, ніж будь-коли раніше. Часто це були спонтанні імпровізації в бомбосховищах, квартирниках, на імпровізованих міні-сценах у волонтерських центрах. Згодом почали з’являтися благодійні вечори — коміки виступали, щоб зібрати гроші на тепловізори, дрони, автівки, турнікети.
Для багатьох українців стендап став тим, що допомагало та допомагає і нині встояти: хоч на годину відчути, що життя не закінчилося, що попри страх, ненависть і лють ми залишаємося людьми (хоча сильне почуття помсти росіянам присутнє завжди). Саме з цього почалося нове відродження українського гумору — вже не як розваги, а як форми опору.
Український стендап до початку повномасштабки
Аби зрозуміти масштаб змін, важливо згадати, яким був український стендап до 2022 року. Це була невелика, але амбітна спільнота, зосереджена переважно у великих містах — Києві, Львові, Харкові, Одесі. Основні події відбувалися у пабах, маленьких клубах і кав’ярнях, де на 40–70 людей можна було зібрати справжній аншлаг.
Коміки тоді здебільшого були ентузіастами, які працювали з малими гонорарами — або зовсім без них. У більшості міст не було сталих сцен: місця для стендапу існували за рахунок ініціатив власників барів і самих авторів. Проте в цей період формувалося ядро майбутньої індустрії: з’являлися перші регулярні шоу, YouTube-канали із записами виступів, а окремі імена почали ставати впізнаваними у вузьких колах, як-от: Сергій Ліпко, Сергій Чирков, Настя Зухвала, Андрій Пілат, Богдан Богаченко, Ганна Кочегура, Славік Мартинюк тощо.
До війни український стендап часто порівнювали з «андеграундною культурою», адже попри розвиток росіяни та їхні комедійні продукти домінували на ринку. Значна частина аудиторії в Україні ще до початку масштабного вторгнення продовжувала споживати російський контент: дивитися записи стендапу в YouTube на каналах «standup club №1» та «labelcom»; різні шоу на тнт; сольні виступи. Більше того, коміки із держави-агресорки активно гастролювали Україною й збирали великі зали, повністю заповнені тисячами глядачами.
Через це українським стендаперам доводилося долати одразу кілька викликів: відсутність потужних продакшенів, які могли б знімати якісний контент; мінімальна монетизація; боротьба за увагу аудиторії, яка переважно орієнтувалася на російський продукт; внутрішня невпевненість сцени, яка ще тільки шукала власний голос. Водночас у цій «нішевості» формувалася щирість і творча свобода: українські автори тестували гострі теми, імпровізували, робили експериментальні формати й вчилися працювати із залом.
Нові здобутки
Антон Тимошенко
Антон Тимошенко — одна із ключових фігур українського стендапу. Після повномасштабного вторгнення став обличчям політичної сатири: його жарти про корупцію, бюрократію, пропаганду та державні абсурди стали особливо актуальними.
У 2023 році зібрав понад 3400 людей у «Палаці України», а згодом і увесь «Палац спорту», що стало переломним моментом для індустрії.
У 2025 році провів масштабний благодійний тур Європою та Великою Британією, з якого всі кошти спрямовував на потреби ЗСУ (понад 20 млн грн).
Комік поєднує сатиру з особистими історіями, роблячи стендап формою суспільного діалогу.
Василь Байдак
Стиль Василя Байдака ближчий до спостережливого й абсурдного гумору: від історій про родичів «десь там у росії» до розповідей про повернення до Києва й життя під час повітряних тривог. Відео Байдака на YouTube збирають сотні тисяч переглядів.
У 2025 році він провів великий благодійний тур Європою, де за 35 днів дав 32 концерти у 27 містах і зібрав рекордні 20 574 355 гривень для Сил оборони України, обігнавши Тимошенка.
Цікаво, що його вплив виходить за межі сцени. Байдак стає медійним обличчям — веде подкасти, з’являється в інтерв’ю, навіть був співведучим нацвідбору до «Євробачення-2024».
Алла Волкова
Алла Волкова — яскрава представниця жіночого стендапу. Її жарти базуються на дуже особистому досвіді: травматичному дитинстві, стосунках, психотерапії, насильстві й виживанні.
У 2025 році Волкова стає першою стендап-комікесою, яка наважується зібрати вже згаданий «Палац спорту». Це важливий маркер: жіночий стендап більше не «додаток» до чоловічого лайнапу, а самостійна подія аренного масштабу. Волкова у своїх інтерв’ю відкрито говорить про фемінізм, безпеку жінок і працю з травмами, а її відвертість резонує з аудиторією, яка проживає війну й особисті історії паралельно.
Фелікс Редька
У березні 2022 року він разом із колегами організував стендап-концерт у бомбосховищі Сум – міста, оточеного з трьох боків російськими військами.
Згодом запис із цього підземного концерту з’являється на YouTube і стає документальним свідченням того, як український гумор буквально спускається в підвали разом із людьми. Редька, як і багато інших, продовжує виступати й волонтерити.
У 2023–2024 роках гуморист водночас став відомим, оскільки організував і реалізував проєкт зі встановлення пам’ятника Михайлу Драгоманову в Сумах. У соцмережах Редька неодноразово розповідав, що хотів повернути місту символ, який би нагадував про українську культурну стійкість і боротьбу з імперськими наративами.
Зріст аудиторії та популяризація українських стендап-клубів
За роки повномасштабної війни український стендап помітно збільшив свою аудиторію. Якщо у 2022 році переважали поодинокі виступи для невеликих груп, то вже у 2025-му зали заповнюються майже на 90%.
Частка молоді віком 18–25 років зросла з 35% до 48%, а кількість жінок у глядацькій залі — з 41% до 52%. Це свідчить про те, що стендап став голосом нового покоління, яке шукає у гуморі спосіб проживати воєнну реальність і зберігати відчуття єдності та сили.
На додачу, від 2022 до 2025 року український стендап зробив значний стрибок у цифровому просторі. Кількість підписників на головних YouTube-каналах — «Підпільний стендап», «Бродячий стендап», Stand Up Battle Club і Standup UA — зросла майже вчетверо. Якщо у 2022 році вони разом мали близько 400 тисяч підписників, то у 2025-му — понад 700 тисяч.
Це свідчить про стрімкий розвиток жанру, зростання довіри до українських коміків та перетворення стендапу на один із найпопулярніших напрямів сучасної української культури.
Дані за 1 листопада 2025 року
Фоторепортаж Олі Закревської з виступу Антона Тимошенка в «Палаці України» 14 жовтня 2023 року
Ось повний відеозапис сольника:
Стендап – як реакція на війну
Повномасштабне вторгнення перезапустило весь сенс стендапу в Україні. Якщо раніше це була «андеграундна» діяльність для своїх, то після 24 лютого комедія стала способом виживати психічно — і для коміків, і для глядачів. А відкат усього російського відкрив шлях переродженню свого.
Перші воєнні стендапи проходили в бомбосховищах і у підвалах. Так у матеріалі The Village описано виступ Фелікса Редьки в сумському сховищі, де зроблену нашвидкуруч сцену поставили просто біля туалету, а люди приходили, щоб хоч на дві години «відключитися» від новин.
Жарти щодо війни не з’явилися одразу — спершу коміки, як зізнаються в інтерв’ю, взагалі не розуміли, «чи можна тепер сміятися». Однак дуже швидко сформувався новий набір тем:
- повітряні тривоги й життя з валізою біля дверей;
- досвід ТРО, мобілізації, навчань і фронту;
- почуття провини тих, хто в тилу, і тих, хто виїхав;
- розрив із російською культурою та перехід на українську мову;
- побут війни: генератори, блекаути, новини.
У великому інтерв’ю медіа «Свідомі» про «Підпільний стендап» Настя Зухвала зазначає:
«Сьогодні мені здається, що дамбу прорвало і тепер оця зубодробильна чесність і цинізм буде лейтмотивом, як мінімум, у комедійному методі. Таке моє бачення. Також з нами залишилася самоіронія. А це складна матерія, яка є результатом емпатії та спроби налагодження контакту з іншими людьми. Це не егоїстичний прояв, а форма чесності, етап встановлення особистісного розвитку. Самоіронія і самоприниження — це абсолютно різні речі й це важливо розуміти».
Ганна Кочегура наголошує у тому ж інтерв’ю, що жарти на рівні з іншими формами письма чи говоріння здатні нормалізувати певні наративи. Як позитивні, так і негативні. Ба більше, комедія дозволяє впливати на думку авдиторії ефективніше, адже люди менш критично сприймають інформацію, яка подається, як жарт.
Ще одна особливість та набута риса українського стендапу — гнучкість. Ті самі автори виступають:
- перед військовими на передовій;
- перед внутрішньо переміщеними людьми в українських містах;
- перед діаспорою та іноземцями в Європі.
Для бійців потрібен максимально прямий, інколи чорний гумор, який «говорить їхньою мовою» і не боїться табуйованих тем. Для європейських залів — більше пояснень контексту, жартів про бюрократію, кордони, стереотипи щодо українців.
Коли мова йде про роботу із закордонною авдиторією, то стендап чудово формує лояльність до України.
«І якщо це не спрацює в спринт, умовно, що людина відразу після стендапу знайде фонд «Повернись живим» і закине гроші, то це спрацює в марафон. Тому що людина запам’ятає, що в Україні живеться важко, але там прикольні чуваки й, здається, я люблю Україну. І коли будуть голосувати, там, умовно, за якогось виборця, який підтримує Україну, який не підтримує, він вибере того, хто підтримує, бо всередині йому щось підказує, що це правильно», — каже Василь.
Стендап став дуже точним барометром війни: на сцену швидко просочується все, чим живе країна — від нових законів до нових мемів.
Стендап і свобода слова
Озвучка подальшого тексту цього розділу здійснена автором статті та публіцистом Максимом Сосюрою:
Повномасштабна війна змінила не лише теми гумору, а й сам підхід до свободи слова в стендапі. Те, що раніше вважалося «різким» або «зайвим», тепер стало природною реакцією на реальність. Водночас з’явилися й нові межі — не зовнішні, а внутрішні, сформовані новою чутливістю суспільства.
Межі дозволеного: що змінила війна
До 2022 року український стендап не мав чітких табу: жартували про політику, родину, стосунки, релігію. Війна поламала старі правила й створила нові:
- темами табу стали загиблі, полонені, зґвалтування, окупація;
- росіяни перестали бути «об’єктом жартів про стереотипи», оскільки стали вбивцями, і, відповідно, тон змінився з іронічного на обережний;
- військові — не «картинка для хайпу», а люди, яких треба поважати: жарти про армію глядачі сприймають чутливо.
Автоцензура: нова відповідальність, а не страх
Воєнна автоцензура коміків — це не обмеження свободи, а нова форма відповідальності. Коміки самі підкреслюють:
Це особливо видно в жіночому стендапі (Алли Волкової, Насті Зухвалої та ін.), де говорять про травму, насильство, психотерапію — без стигматизації й «поблажливих» жартів, які були нормою ще 5–7 років тому. Тепер аудиторія не пробачає мізогінії чи гомофобії. Зали чітко показують межі реакцією — тишею, осудом, відтоком глядачів.
Сатира як зброя
Популярність політичної сатири (Тимошенка, частково Редьки, Байдака) демонструє інше важливе явище: українці хочуть говорити про владу без страху. Гумор тут працює як інструмент публічного діалогу, а не як заміна фактам. У росії ж гумористи сідають у тюрму за жарти про армію та критику політичних та суспільних процесів власної недодержави.
Реакція суспільства: чутливість і зрілість
Українська публіка стала вимогливішою. Люди не бояться критикувати коміків, які «перегинають». Але водночас суспільство стало зрілішим у тому, що стосується провокаційного гумору.
Це, по суті, створило нову етику українського стендапу, де свобода слова поєднується з емпатією.
Висновок
Отже, український стендап від початку 24 лютого набрав стрімких обертів у розвитку. Його культурна складова тісно пов’язалася із суспільною необхідністю підтримувати військо, яке щодня воює за нашу свободу та право голосу, за збереження нації.
Гумор є невід’ємною частиною культурного коду українців. Ми пропускаємо пережитий досвід крізь себе, сміх та жарти сприяють, аби внутрішнє наповнення людини, ось це «людське» (що на відміну від ворога маємо) не зруйнувалося, прийняло увесь біль, який переживає кожен, і збереглося, бо ми маємо майбутнє і за нього треба боротися. Та ми не повинні при російському жахітті та звірстві цих створінь ставати нелюдами, як ця наволоч.
Тому оберігайте себе, донатьте бійцям, будьте свідомим та відповідальним тилом, адже час на життя зараз виборюють на лінії фронту.