Місто Яготин, що в Київській області, наприкінці ХVIII – у першій половині XIX ст. займав неабияке місце в суспільно-політичному та культурно-мистецькому житті України. Місто відвідали Григорій Сковорода, Євген Гребінка, Микола Гоголь, Олексій Капніст, Василь Штернберг, Микола Костомаров, Тарас Шевченко та інші. У цьому місті минули, мабуть, одні із найкращих років молодості Тараса Григоровича. Тут він творив, закохувався, відпочивав та по-справжньому жив. Тут надихалася його душа та зцілювалося серце. А приїжджав Тарас Шевченко в Яготин до свого друга князя Миколи Рєпніна, де проживав у флігелі.
Рєпніни і Яготин
У 1820 р. Олексій Розумовський подарував яготинський маєток своїй дочці Варварі, яка вийшла заміж за князя Миколу Рєпніна-Волконського.
Микола Григорович був легендарною постаттю, він належить до давнього княжого роду. Був героєм Наполеонівських війн, мав титул віце-короля Саксонії та займав посаду військового генерал-губернатора Малоросії.
За часів Рєпніних в яготинському маєтку була надзвичайно цінна колекція картин видатних європейських та вітчизняних художників, бібліотека, що нараховувала близько 40 тисяч книг та архів документів. Величезну цінність мала нотна бібліотека, яка за визначенням дослідників, була найбільшим нотним зібранням ХVІІІ ст. в Європі.
Перебування Тараса Шевченка на Яготинщині
2 липня 1843 р. в супроводі декабриста Олексія Капніста до Рєпніних приїздить Тарас Шевченко. Перший приїзд Великого Кобзаря до Яготина, був пов’язаний із змалюванням ним двох копій портрету Миколи Рєпніна, з роботи швейцарського художника Йозефа Горнунга.
Відчувши доброзичливе до себе ставлення, Тарас Григорович гостює в Яготині з перервами з жовтня 1843 р. по січень 1844 р., у 1845 та 1859 рр.
У Яготині Шевченко написав ряд поетичних творів і серед них — відому поему «Тризна» 1843 року з присвятою «Душе с прекрасним назначеньем».
Рукописний оригінал поеми з відомим автопортретом, де Шевченко зображений з пером в руках, автор подарував Варварі Рєпніній.
Поема «Тризна» несе в собі заряд величезної ненависті до самодержавства, до панів-кріпосників. У ній поет оспівав «свободу на рабской земле» і виразив велику любов до батьківщини:
О святая!
Святая родина моя!
Чем помогу тебе, рыдая?
И ты закована и я.
Дійшли до нас і уривки народних пісень «Соколе мій, чоловіче» та «І ворони клюють», записані Тарасом Шевченком у Яготині. Як художник Шевченко написав в Яготині груповий портрет онуків князя Миколи Рєпніна — Василя та Варвари, графічний автопортрет 1843 року та малюнок «Селянське подвір’я».
У листах із заслання до Варвари Рєпніної від 7 березня 1850 р. Шевченко писав:
«Я дуже часто пригадую Яготин. Усі дні мого перебування в Яготині є і будуть для мене рядом прекрасних спогадів…»
Музей «Флігель Тараса Шевченка» у Яготині
У 2003 році було відновлено будівлю, де проживав Тарас Шевченко. На цьому місці відкрито музей «Флігель Тараса Шевченка».
На березі озера Супій сьогодні височіє білосніжний музей «Флігель Тараса Шевченка». Це будівля зі стрункими колонами, які ніби вдивляються в минуле.
У ХІХ столітті цей будинок входив до архітектурного ансамблю садиби М.Г. Рєпніна і використовувався як готель для приїжджих гостей. Саме в цьому флігелі зупинявся Тарас Шевченко під час перебування в Яготині.
Шлях Кобзаря до Яготина був не випадковим. Його знайомство з князем Миколою Рєпніним відкрило двері до кола української аристократії, яка підтримувала ідеї національного відродження.
З першого приїзду 2 липня 1843 року і всі інші дні гостювання в сім’ї Рєпніних Шевченка прийняли тепло та щиро, як рівного серед рівних, — і це мало величезне значення для митця, лише недавно звільненого з кріпацтва. Шевченкові був відведений будинок-флігель князівського палацу, стіни якого він прикрасив власними малюнками. На жаль, настінні розписи Т. Шевченка не збереглися. Будинок-флігель, який уцілів під час руйнування панської садиби в далекому 1917 році, зазнав значних руйнувань у роки Другої світової війни.
Випробування часу
Доля споруди була непростою. Після революційних подій 1917 року князівський палац було зруйновано, а на місці флігеля стояла почорніла руїна, яка довгі десятиліття простояла в запустінні.
Лише завдяки наполегливості місцевих краєзнавців і небайдужих жителів Яготина, очолюваних колишнім директором музею Олександром Непорожнім, вдалося врятувати історичну пам’ятку. Понад двадцять років тривали відбудовчі роботи і у вересні 2003 року оновлений флігель урочисто відкрив свої двері вже як музей «Флігель Тараса Шевченка».
Експозиція: жива атмосфера ХІХ століття
Небайдужий до Ганни Закревської, дружини поміщика Платона Закревського, Тарас Шевченко написав її портрет та два вірші. «Г.З.» (Немає гірше, як в неволі…»), «Якби зустрілися ми знову», згадуючи в засланні «колишнєє святеє диво». Усе це експонується в залі пам’яті Великого Кобзаря.
Експозиція музею «Флігель Тараса Шевченка» відтворює інтер’єр будинку періоду проживання Т. Шевченка в ньому і розміщена в п’яти залах.
У залі «Пам’яті» експонується унікальна картина невідомого італійського художника «Сліпець із хлопчиком» із колекції князів Рєпніних, картина В. Пантасенка «І серцем лину», а також меблі маєтку: стіл, крісло, стільці, дерев’яна лавка.
У залі «Опочивальня» — меблі та речі з Рєпнінського маєтку: металеве розписане ліжко, реставроване місцевим художником В. Пріньком; комод, люстра, подаровані Музею подружжям Купріїв, порцеляновий глечик, підсвічник…
У найбільшій залі «Вітальня», де молодий Тарас читав свою поему «Тризна» мешканцям і гостям маєтку — великий стіл, оригінальні стільці, оздоблені порцеляною, піаніно.
У своїй «Повести» Варвара Рєпніна свідчить, що Шевченко своїми віршами чарував усіх, викликав з очей людей, які слухали його, сльози зворушення і співчуття, настроював душі на високий діапазон своєї палкої лірики, вабив до себе старих і молодих, холодних і запальних. Читаючи чудові свої твори, він ставав чарівним, музичний голос його переливав у серця слухачів усі глибокі почуття, які тоді панували над нами. Він обдарований був більше ніж талантом, йому було дано геніальність.
На стінах — твори художників України та місцевих художників.
Кожна зала несе особливий настрій і створює відчуття присутності поета, дозволяє торкнутися епохи, в якій він жив і творив.
Музей сьогодні, як символ безсмертя українського слова
Флігель, у якому колись жив і творив Тарас Шевченко, став символом безсмертя поета. У цьому місці кожен відвідувач відчуває його присутність, уявляє, як він крокував кімнатами, як писав, як розмовляв із сучасниками.
Музей «Флігель Тараса Шевченка» став символом духовної величі українського народу. Він не лише нагадує про перебування поета в Яготині, а й свідчить про любов і шану, яку яготинці зберігають до свого геніального земляка. Це не просто експозиція чи історична будівля. Це — чисте джерело нашої національної гідності, символ духовності та шанобливого ставлення до великого Кобзаря та до власної історії.