Селяни, що виживають на картоплі та худоб’ячому кормі
Репортаж британського журналіста Ґарета Джонса для видання The Western Mail, у якому він аналізує чотири фундаментальні причини штучного голоду в СРСР.
Голод, значно страшніший за голод 1921 року, нині охопив Росію. Лихо дванадцятирічної давнини панувало лише в Поволжі та деяких інших регіонах, але сьогодні голод уразив Україну, Північний Кавказ, Поволжя, Середню Азію, Сибір — фактично кожну частину Росії. Я розмовляв із селянами та очевидцями з кожного з цих районів, і їхня історія однакова. Хліба майже не залишилося; селяни або існують на картоплі та худоб’ячому кормі, або, якщо не мають і цього, помирають.
У трьох сільськогосподарських районах, які я відвідав — а саме: Московська область, Центрально-Чорноземна область та Північна Україна — у жодному з двадцяти сіл, де я побував, не залишилося хліба. Майже в кожному селі селяни вмирали від голоду.
Навіть за двадцять миль від Москви хліба не було. Коли я подорожував цими селами під Москвою, жителі казали:
«Це жахливо. У нас немає хліба. Нам доводиться йти за ним аж до самої Москви, і там нам дають лише чотири фунти, за які ми маємо платити три рублі за кілограм (номінально майже 3 шилінги за фунт). Як на це може вижити бідна родина?»
«Ми помремо з голоду!»
Трохи далі на дорозі жінка почала плакати, розповідаючи мені про голод, і сказала: «Вони нас убивають. У нас немає хліба. У нас не залишилося картоплі. У цьому селі раніше було 300 корів, а зараз залишилося лише 30. Коні здохли. Ми помремо з голоду». Багато людей, особливо в Україні, вже тиждень або й більше живуть на солі та воді, але більшість — на буряках, якими колись годували худобу.
Минулого року погода була ідеальною. Протягом останніх кількох років кліматичні умови були сприятливими для радянського уряду. Тоді чому сталася катастрофа? По-перше, землю відібрали у 70 відсотків селянства, і будь-який стимул до праці зник. Кожен, у чиїх жилах тече кров валлійських фермерів, зрозуміє, що означає для фермера чи селянина втрата власної землі.
Минулого року майже весь урожай у селян був насильно вилучений, і їм самим не залишили майже нічого. Згідно з «П’ятирічкою», радянський уряд мав на меті створити великі колективні господарства, де земля була б спільною власністю і оброблялася тракторами. Але російський селянин у цьому плані нічим не відрізняється від валлійського фермера. Він хоче мати власну землю, і якщо її відібрати, він не працюватиме. Пасивний опір селянина виявився сильнішим фактором, ніж усі промови Сталіна.
Конфіскація худоби
По-друге, у селянина відібрали корову. Уявіть, що сталося б у долині Гламорган чи в Кардіганширі, якби окружні ради відібрали у фермерів їхніх корів! Худоба мала перейти у спільну власність і утримуватися колективними господарствами. Багато голів худоби було вилучено та відправлено на величезні державні «тваринницькі фабрики».
Результатом такої політики став масовий забій худоби селянами, які не бажали задарма віддавати своє майно. Іншим наслідком було те, що на цих державних «фабриках», які були абсолютно непідготовленими та не мали достатньої кількості приміщень, незліченна кількість поголів’я загинула від холоду та епідемій. Коні гинули від нестачі корму. Тваринництво Радянського Союзу зараз настільки виснажене, що воно не зможе досягти рівня 1928 року раніше 1945-го. І це за умови, що всі плани щодо імпорту худоби будуть успішними, не буде хвороб і вистачатиме кормів. Дату «1945 рік» мені назвав один із найнадійніших іноземних експертів у Москві.
По-третє, шість або сім мільйонів найкращих господарів (тобто кулаків) у Росії були вирвані з корінням і відправлені у заслання з такою жорстокістю, яку в Британії навіть не усвідомлюють. Хоча два роки тому радянський уряд заявляв, що кулацтво знищене, люта кампанія проти заможніших селян тривала з іще більшою силою минулої зими. Більшовики мали на меті знищити кулаків як клас, оскільки ті були «капіталістами села».
Постійне пригноблення
Селянка в Московській області сказала мені:
«Подивіться на тих, кого вони називають кулаками! Це просто звичайні селяни, які мають корову чи дві. Вони вбивають селян і розсилають їх казна-куди. Це гноблення, гноблення, гноблення».
Поблизу Москви я бачив групу голодних на вигляд, нещасних селян, яких гнав солдат Червоної армії з примкнутим до гвинтівки багнетом. Поводження з іншими селянами було настільки ж жорстоким. Позбавлені землі та худоби, вони були приречені на статус голодних, безземельних кріпаків.
Останньою причиною голоду в Радянській Росії став радянський експорт харчових продуктів. Радянський уряд настільки прагнув виконати свої зобов’язання за кордоном, що експортував зерно, масло та яйця, щоб купити обладнання, поки населення всередині країни голодувало. У цьому відношенні радянський уряд наслідував приклад царського уряду, який експортував зерно навіть у роки нестачі продовольства. Проте в царській Росії ніколи не було голоду, який би охопив кожну частину країни, як сьогодні. Експорт продовольства в такий період посилив голод, і хоча радянський уряд заслуговує на похвалу за свою звичку платити вчасно, своєю політикою він зашкодив здоров’ю та поставив під загрозу життя значної частини свого населення.
Відібрання землі у селянина, забій худоби, заслання найбільш працьовитих селян та експорт продовольства — ось чотири основні причини того, чому в Росії сьогодні панує голод.
8 квітня 1933 рік
Джерело:
Джонс Ґ. «Захоплення земель та забій худоби» («Seizure of Land and Slaughter of Cattle») [Електронний ресурс] // Gareth Jones. – 1933. – 8 квіт. – Режим доступу: https://www.garethjones.org/soviet_articles/siezure_of_land.htm (дата звернення: 02.04.2026).